12 листопада 2009

Дослідники із Європи однозначно визначили, що відбувається із молекулою ДНК при її розтягненні до критичної межі – це питання цікавило біохіміків десятки років.
Інформація про процеси, що відбувається при розтягненні ДНК дуже важлива, так як у процесах реплікації, репарації і транскрипції ДНК клітини піддаються багато чисельним механічним впливам.
Майже два десятиріччя тому назад було показано, що при розтягненні молекули двоспіральної ДНК з нею відбувається незвичайне перетворення. Спочатку молекула опирається розтягненню. Під час прикладання сили 65 піконьютон біомолекула розтягується до довжини, що перевищує вихідну довжину в 1,7 рази, після чого знову продовжує опиратися розтягненню аж до розриву.
Для пояснення явищ було запропоновано дві гіпотези. Перша полягає в тому, що молекула ДНК залишається непошкодженою, а при навантаженні 65 пН розплітається, зберігаючи двоспіральну структуру. Друга гіпотеза полягає в тому, що механічне зусилля призводить до плавлення двоспіральної ДНК (розриву водневих зв’язків між комплементарними азотистими основами) і переходу ДНК із дво- в односпіральний стан.
Ервін Петерман із колегами з Нідерландів, Франції і Швеції визначив, яка із гіпотез вірна. Дослідники відтворили експеримент по розтягненню нитки ДНК, прикріпивши 5’ і 3’-кінці двоспіральної ДНК до намистинок із полістиролу, самі намистинки можуть переміщатися із контрольованою силою натягу нитки за допомогою системи лазерів – оптичних щіпців.
Методика Петермана відрізнялася від раніше проведених експериментів по розтягненню ДНК тим, що у систему було введено дві флуоресцентні мітки, одна із яких селективно зв’язується із односпіральною ДНК, а друга – із двоспіральною. Ці мітки дозволяють однозначно визначити, чи зберігає ДНК при розтягненні двоспіральну структуру, чи відбувається розрив водневих зв’язків між парами А-Т і Г-Ц.
Ресурс: http://www.chemport.ru/datenews.php?news=1895